5 — СПІВПРАЦЯ - Игорь Познахоренко
….Уважний читач має право поставити запитання: «Отже, ключовий еволюційний механізм людської групи — це конкуренція?» — Так! Але не єдиний ключовий. Є ще один!
Що там у найближчих родичів? Переважною мотивацією в стаді мавп справді є конкуренція і домінування. Примати погано співпрацюють. Чому? Тому що життя не змушує їх координувати зусилля в процесі здобування їжі. Здобування корму в них — це індивідуальний процес. Хто що знайшов, той те й з'їв. Координація не потрібна.
Зате добре співпрацюють у хижій зграї. Полювання! Ось еволюційна школа співпраці!
Колись Пралюдина вийшла на відкриті простори і стала полювати. За природою вона залишалася приматом. А за способом життя — ставала хижаком. Пралюдина навчилася того, що вміють хижаки, для того щоб вижити. А що ж уміють хижі зграї і чого, відповідно, навчилася людина?
Полювання стало способом життя і привело в рух три потужні драйвери еволюційних змін. Ці драйвери звучатимуть дивно: відстані, невдачі та дитинство.
Про відстані
Мисливці відриваються від свого лігва, йдуть, щоб переслідувати здобич (примати так не роблять, вони повільно мігрують і ночують там, де їх застає кінець дня). Між місцем, де здобуто їжу, і лігвом з'явилися відстані. Пралюдина навчилася приносити їжу додому, проносити їжу через відстані: самкам і дитинчатам. Батьківська турбота невластива приматам. Це навичка хижака. Так відстані розвивали турботу.
Про невдачі
Коли ти полюєш, то часто зазнаєш невдачі. Надходження їжі стають нерегулярними. Потрібно створювати запаси на погані часи. Якщо є що зберігати, то одразу виникає питання: «Як охороняти і як ділити?». Так невдачі розвивали здатність ділитися.
Про дитинство
Чим складніша діяльність біологічного об'єкта, тим більше часу йому потрібно, щоб виробити необхідні для виживання навички. Природа подовжувала період дорослішання людського молодняку. Знову звучить дивно, але: з'явилося дитинство. Довге дитинство залишало самок поряд із дітьми протягом тривалого часу. Отже, полювання тепер — це вид діяльності виключно самців.
Але дорослий примат-самець ніколи не вирушить у похід (Пам'ятаєте? З'явилися відстані) по їжу, залишивши своїх самок у зоні уваги інших самців (низькорангових, слабких, але….). Тупик. Не можна піти, оскільки є конкурентна загроза.
Еволюція знайшла вихід із цього тупика. З одного боку — виникнення шлюбних пар! Самок тепер було закріплено за самцями. Дивно, але відстані й дитинство народили любов! Розвинули здатність до найсильнішої емоційної прив'язаності. Розвинули здатність до співпереживання, співчуття.
З іншого боку — потенційна загроза з боку слабких самців навчила високорангових самців залучати цих слабших самців до спільного процесу полювання. У стаді приматів слабкі самці — завжди вигнанці. Ніби запасні. Вигнанець почне виконувати функцію самця, якщо щось станеться з домінуючим самцем. Він неактивований. Але «голі мавпи» навчилися залучати і використовувати в спільному процесі особин різних рангів. Так виникла і розвинулася навичка залучення і задіяння.
Виходить, що дитинство народило любов (неочікуваний висновок для цієї статті), залучення і задіяння.
Переймаючи досвід хижака, людина розвинула в собі здатності до турботи, здатності до розподілу благ, здатності до співпереживання і співчуття, здатності до залучення, задіяння і кооперації.
Парадокс! Навички хижака зробили людину людиною.
Приберіть ці навички. Убийте їх у людині. Природа жахнулася б монстра, який вийшов би в результаті такого експерименту.
Четверте, що закріплює стадний/зграйний спосіб життя: їжу має бути розділено. Кожен учасник зграї отримує свою частку. Дитинчата і самки — об'єкт турботи. Інакше вони не виживуть. У спільному процесі беруть участь усі, задіяні всі, незалежно від рангу. Тобто — турбота, співпраця, залучення і кооперація.
У кожного з нас, у кожну «голу мавпу» з роду Homo Sapiens, природою вбудовано біологічний механізм виживання, який включає дуже однозначний алгоритм поведінки і реакцій. Що записано в цьому алгоритмі?
Життя в групі, для учасника групи, означає:
— Йди за лідером, інакше загинеш;
— Наслідуй поведінку іншого, інакше загинеш;
— Борися за місце в групі;
— Змирися, якщо програв гіднішому;
— Твоє місце в групі визначається в бійці/бою або ритуальній, але бійці. Може бути в ритуальному, але бою!
— Сигнали і ритуальна поведінка — це щоб не битися постійно, не витрачати енергію. Але сенс той самий. Це моє місце!
— Межі твоєї території мають бути визначені і зрозумілі;
— Ти береш участь у спільному процесі, незалежно від твого становища/статусу/рангу. На твою роботу розраховують інші.
Життя в групі для того, хто став лідером, означає:
— Передавай досвід, інакше вони загинуть;
— Узгоджуй і координуй їхні дії, інакше вони загинуть;
— Визначай напрямок, інакше вони загинуть;
— Показуй своєю поведінкою, що потрібно робити, інакше вони загинуть;
— Встанови ієрархію, інакше вони загинуть;
— Стеж за дотриманням норм і правил, інакше вони загинуть;
— Демонструй свій статус, своє домінування, інакше проливатиметься «безглузда кров», марно витрачатимуться ресурси;
— Залучай усіх і облаштовуй співпрацю в групі, інакше група загине.
Ефективність сучасної групи людей є прямим продовженням законів, за якими виживала давня зграя.
У сучасної і давньої групи — один і той самий алгоритм ефективності (зараз) і виживання (раніше).
Формула ефективності (виживання) групи гласить і завжди гласила: лідер (задає напрямок і правила) +ієрархія (задає ролі) + кооперація, співпраця учасників.
Будь-яка організація — це група або співгрупництво, якщо так можна сказати. У будь-якій організації людей формула ефективності буде незмінною. Підміна понять, підміна елементів формули, викривлення сенсу елементів цієї формули народжує організаційні утопії на кшталт: «організацій без лідерів», «організацій без структур», «організацій без правил».
До чого призводять утопії, відомо з масштабних соціалістичних експериментів XX століття. У модних організаційних трендів і соціалістичних утопій є один спільний елемент: заперечення природи людини і спроба побудувати систему на вигаданих, неіснуючих базисах. Така система програє конкуренцію.
… Час від часу, працюючи в корпоративних групах, я ставлю запитання: «Ваша група, ваша організація — це радше стадо чи зграя?». Звісно, усі відповідають «зграя». Напевно, тому що слово «стадо» фонетично і асоціативно звучить неприємно для вуха: «стадо корів» або «стадо баранів». Ніхто не хоче асоціювати себе з таким образом, такою метафорою. Але в чому відмінність «стада» від «зграї» (це моє наступне запитання), з ходу сказати зазвичай складно.
Метафорично я іноді уявляю собі процеси, які йдуть у багатьох організаціях, як «зворотну еволюцію». Це коли полювання припиняється, конфлікти оголошуються поза законом, домінування знецінюється, місце в ієрархії дістається, але не здобувається, змагальність придушується, нормативність розмивається. І «зграя» поступово перетворюється… Загалом: «Хто що знайшов, той те й з'їв». Ось у це і перетворюється.
Share on FacebookShare on Twitter Share on Google+Share on LinkedinShare on Pinterest
5 — СПІВПРАЦЯ | ОРГАНІЗАЦІЯ ЛЮДЕЙ оновлено: Березень 27, 2017 автором:
