4 — СИГНАЛИ І МАРКЕРИ - Игорь Познахоренко
…Вище ми побачили, як з’являється груповий ранг у групової тварини. Через зіткнення і лише через них. Пряма боротьба або ритуальні погрози, було сказано раніше. З прямою боротьбою все вже зрозуміло. А що з непрямою боротьбою? Що це взагалі таке? Непряма боротьба?
Мова йде про ритуальні погрози. Дуже цікавий момент. Після того, як ранг усіх членів групи встановлено, прямі зіткнення між ними припиняються. Підтримання порядку відбувається через надсилання сигналів або ритуальну поведінку.
Сильний вже не б’є претендента. Він нагадує претенденту про розподіл місць, через сигнал. Через демонстрацію атрибута влади.
Природа не дозволяє витрачати зайву енергію на персональні конфлікти. Уся група отримує переваги, підкоряючись найбільш сильним і найбільш досвідченим особинам. Група здобуває керованість. І, керована сильними, може реалізовувати групові завдання. Захищати молодняк, боротися з хижаком, встановлювати систему сигналізації про небезпеки, мігрувати тощо.
Тобто у групі буде рівно стільки боротьби, скільки потрібно для визначення ієрархії і рангів. Будь-яка зайва крапля крові, пролита поза цією задачею, — біологічно безглузда.
Розмітка меж, індивідуальних ділянок, поза погрози і підкорення тощо — це маркери. Механізми, що лежать в основі цих маркерів, природа розвинула і закріпила в соціальних істотах (і в нас, людях, зокрема) щоб уникнути надмірних втрат.
Давайте повернемося на крок назад. Як же тепер трактувати конфлікти? Ми ж бачимо величезну кількість конфліктів навколо. Кожен із нас — учасник конфліктів. Як було сказано вище: коли ми бачимо в групі людей конфлікти — ми просто спостерігаємо процес ієрархізації групи. Це нормальний процес. Група шукає ватажків. На початковій стадії групового процесу інакше й не може бути.
Але якщо ми бачимо постійні конфлікти. Вони тривають. Вони не припиняються. Що це? Якщо ми бачимо в групі людей безперервні конфлікти — ми просто спостерігаємо дефіцит владної руки, руки ватажка.
Так буває, коли ватажка призначено, але він ним по-справжньому не є. Так буває, коли ватажок втратив вплив, але щось штучне не пустило на «трон» нового ватажка.
У природі така група була б приречена. В організаціях — певен, так само. Але не так швидко.
Погано керованій групі доведеться пережити стагнацію і деградацію. У сучасному соціумі це може тягнутися довго. Організація ще встигне пошукати «чорну кішку в темній кімнаті». Поформалізовувати процеси, наприклад, або повисіти на мотузках у тренінгу з командоутворення. Або понасолоджуватися груповим горюванням на черговій стратегічній сесії.
Звісно, я зовсім не проти стратегічних сесій чи формалізації процесів в організаціях. Сенс мого критичного висловлювання тут полягає в тому, що при втраті або нездобутті лідера потрібно повертати домінанта групі (читай: відновлювати / набувати керованості групи і здатності групи до руху). Але зовсім не потрібно вигадувати заклинання і бігати з бубном навколо невідомої хвороби. Проблема зрозуміла, і її складність часто полягає не в діагностиці, а у визнанні факту.
Але повернемося до маркерів і атрибутів. Демонструючи атрибути влади, ватажок утримує порядок у групі і уникає зайвої боротьби. Дуже цікаво, а що ж робить псевдоватажок?
Чим слабшим стає «рик» ватажка, що вказує шлях і визначає порядок, тим довшим стає атрибут влади, яким розмахує «псевдоватажок» перед учасниками зграї. Поверх вище. Кабінет більший. Меблі із позолотою. Килим ворсистіший, перефразовуючи уїдливе висловлювання блискучого Сіріла Паркінсона.
Ризикну припустити, що кількість і концентрованість символіки у владних атрибутах обернено пропорційна обсягу реальної влади лідера. Що більше таких маркерів влади і що більш «випнуто» вони виглядають — то менше реальної влади зосереджено в його руках. Вона втрачена. Або не була набута.
Висновок: Третє, що закріплює стадний/зграйний спосіб життя: Надсилай сигнали, які показують твій статус оточенню. Група вимагає демонстрації сигналів від своїх учасників, бо це захищає групу від «зайвої крові», від надмірного витрачання ресурсів. Маркери влади необхідні, і природа їх появи зрозуміла. Але. Гіперболізація атрибутів влади — промовистий симптом. Влада, що відходить або не була набута, вимагає від «псевдоватажка» посилювати маркери. Найімовірніше, тут мало управління. А отже — мало цілеспрямованого групового руху. Дуже ймовірно — невисока ефективність групи і мало результатів. Озирніться навколо і… просто придивіться.
Наш умовний сучасний співробітник відділу маркетингу і реклами дуже сучасний і незалежний. Він «за мир», як ми знаємо, і вважає боротьбу аномалією. Але давайте придивимося до робочого місця нашого героя, до його частини спільної офісної території. Над столом висять дипломи і сертифікати. На столі стоїть сувенірна шабля — подарунок колег. Поруч — сімейна фотографія і фотографія, де рекламіст зображений поруч із загальновизнаним гуру маркетингу (пощастило опинитися поруч на конференції кілька років тому). Це фото, ніби недбало, повернуто трохи обличчям до входу. Стелаж із книгами. Професійна література. Востаннє він узяв книгу зі стелажа багато місяців тому… Навіщо все це на своїй території? Рекламіст скаже, що виключно з естетичних міркувань. Просто тому, що це красиво:-). Але це не просто естетика. Це маркери статусу. Елемент боротьби. Якої нібито немає.
Далі буде….
