2 — ЛІДЕРСТВО - Игорь Познахоренко
Отже, що ж у нашій природі такого, що можна назвати базовими механізмами, які визначають поведінку, але що ми так часто не усвідомлюємо або заперечуємо?
Спостерігаємо різні зграї в живій природі. Бачимо, — є зграї без явних лідерів. Риби (не всі), дрібні птахи, сарана. Ніхто не домінує. Усі рівні.
І є зграї з лідерами. У таких зграях тварини орієнтуються на поведінку однієї або кількох особин. Найдосвідченіших особин, як правило.
Чому так? Навіщо лідер зграї?
Насамперед для того, щоб передавати досвід + узгоджувати і координувати дії кількох. Що складніша поведінка зграї під час полювання/захисту (наприклад: вовки полюють групою і використовують різні стратегії: перехоплення, нагін жертви на засідку, захоплення жертви в кільце), то більше вона потребує лідерства. Як функції.
Інакше кажучи, —ускладнення маневру учасників зграї породжує таке явище як лідерство.
Зграя з простими формами поведінки обходиться без лідера. Зграя зі складними формами поведінки — без лідера не виживе.
У стадах (не у зграях) ми також спостерігаємо наявність того, хто управляє і розпоряджається. У деяких випадках лідер не підпорядковує собі інших особин. Таке лідерство засноване на досвіді. Лідирує найдосвідченіший. Так, стада північних оленів ведуть найбільш досвідчені важенки. Стадо ж наслідує лідера. Копіює його поведінку і дії. Це функція виживання. Найдосвідченіший, читайте, -той, хто дожив:-), краще за інших орієнтується під час міграцій і нападу хижаків. Природний механізм змушує особину концентрувати свою увагу на лідері, який своєю поведінкою визначає характер переміщення, місця і час зупинок, спосіб захисту від хижака тощо.
Висновок: Перше, що закріплює стадний/зграйний спосіб життя: Група біологічних істот управляється. Завжди! Є лідер. Він розпоряджається або показує, як потрібно. Орієнтація на лідера — важлива навичка виживання для члена стада. Механізм виживання, закладений природою, каже: «Орієнтуйся на головного, іди слідом, наслідуй і навчайся. Це шлях виживання. Інакше — загинеш».
Наш умовний сучасний співробітник відділу маркетингу і реклами дуже сучасний і незалежний. Він не підпорядковується і не наслідує, адже це вище за його уявлення про талановиту самодостатню особистість. Але що відбувається, коли в групі хтось вдало пожартував? На кого дивиться наш рекламіст у першу секунду загального сміху? Чиї інтонації і жести він уловлює в незрозумілій ситуації? Чиї манери, стиль і чиї мовленнєві звороти непомітно входять до його вжитку? Чому одні ідеї і висловлювання здаються йому вагомішими, ніж інші? Лише через цінний зміст? Чи авторство все-таки визначає значення і вагу?
